Матуся її в засвіти пішла…
Аби вернулась, цілувала б руки,
Ділили би на двох життєві муки.
А може б, іншу долю Бог послав?
Не цю, щербату, звідки протекло
Сльозою щастя, терпко-полинове.
Осипалися, ніби лист кленовий,
Життєві плани. Дещо лиш збулось…
Душа оголена, мов гілля восени
Терпить дощів і злих вітрів наругу,
П’є не меди – гірку, колючу тугу…
Частують нею матінку сини.
Всі мрії, мов трухляччя жовтопил,
Розсипались, та так, що й не зібрати,
Скоріш вона страдалиця, ніж мати.
Невже і Бог буває теж сліпим?
Гудуть роями сто думок в мені:
Хіба так можна з матір’ю? Ви ж люди!?
Ніколи вам добра в житті не буде,
Й ніхто не переможе в цій війні.
6.05.2021.
Ганна Верес (Демиденко).
