Знову осінь, серцю мила,
Завітала в рідний край,
Ранок росами умила,
Запалила барвограй.
Простелила стежку пишну
У старий осінній сад,
Де вином залиті вишні,
Грушки пізні ще висять.
Килим дивний, особливий,
Простелила й під горіх.
Наближаюся, щаслива,
Обминути його – гріх.
Напівголі абрикоси
Гіллям кличуть: «Підійди.
Як-не-як, надворі осінь,
Так буває не завжди!»
Око манить і калина
У рубіновім плащі.
Цю осінньо-світлу днину
Заховаю у душі.
24.10.2021.
Ганна Верес (Демиденко).