Якщо дивитись з вічності на нас,
Кохання наше — то сторінка книги.
Вона жовтіє так, як каже час.
І не збагнеш: на щастя чи на лихо.
Папір старіє, вторимо йому
Найвищого ґатунку платонізмом.
Кохаємось не серцем — по уму.
Однак — щасливо ачи лиховісно?
Дано обом нам думку й почуття.
Від вічності уділено нам людське.
Ум — для кохання, серце — для життя.
Як щастя і як лихо — вкупі будьмо!
Ми — не боги, бо вибрали земне.
Нехай читають нас і цю сторінку,
А вирвавши — кохання хай мине.
Ми ж — люди на землі, йдемо під віком.
21:49 11.09.2021
