« О, земле руська,
уже за шеломянем єси...»
Слово
І
Феєрія фантазії і мрії
дописує комедію-роман
лихої долі... як зусюди віє
тривогою... сідає у туман
гаряче сонце... випиває літо,
настояна у нектарі жара...
ще не пора врожаєві горіти,
а пожинати сіяне пора.
ІІ
Так і життя – на грані за і проти,
народжене у зоряній імлі,
очікує нової катастрофи
що іноді загрожує Землі.
Уже й мечі, і рала у ріллі,
а не було, то і немає статку,
і ні тобі закону, ні порядку...
керує тля, і нападає міль...
і поки лихоманить звідусіль,
минають лугандонію нащадки
тих чумаків, які возили сіль.
Ще не було Московії і Риму
і дух орди вонючої не пах,
а скіфи кочували на плотах
до Понту... пам’ятає Аюдаг, –
ходили наші пращури до Криму,
до Таврії... у греки із варяг.
ІІІ
Засохне кров, поіржавіє криця
як засоби досягнення мети...
вода і на Тавриді освятиться,
та як і за Івана Калити
брехати будуть на щити лисиці,
як нас учили неуки-брати.
...................................................
Зупинимося на краю безодні...
історія не закарбує слід,
який лишає за собою рід...
і лиш сусіди, гнані та голодні,
аби учора не було сьогодні,
посіють бурю і запалять світ.
супер
