В кайданах воля, серце у гріхах
Душа і та десь загрузла в щоденнім
болоті. Біль. Розпач. Розбиті мрії...
А колись кожен із нас був веселою,
вільною дитиною із світлом у серці,
що раділа на руках у свого Творця.
І тоді ми ще не знали, що таке біль
розлуки із своїм Небесним Батьком,
тоді ми ще не знали, куди нас заведуть манівці,
на які ми зійшли, відпустивши руку люблячого Бога,
щоб пізнати невідомі світи, в яких заблукали.
Темрява...Холод...Плач і зітхання...
Душа без перерви б'ється об стіни безнадії,
які ми самі побудували, закрившись від проміння світла.
І тільки сповна пізнавши, що таке самотність,
сідаємо край дороги і після тривалих роздумів
починаємо розуміти ціну любові.
І так сидітимемо, аж доки не очистяться серця наші,
доки не сповняться надією,
доки не навчимося терпіти і чекати,
доки не навчимося мовчати і
не забажаємо всією своєю душею
зустрічі із Богом, щоб впасти до
Його ніг і попросити прощення,
щоб знову одягнутися силою із висоти.
І так сидітимемо, аж доки одного дня
Добрий Пастир не покине своїх
дев'яносто дев' ять овець заради того,
щоб відправитися на пошуки кожного із нас.
Заради, цієї довгоочікуваної зустрічі
із своєю заблуканою дитиною,
Ісус готовий піти на все,
навіть на муки, приниження і смерть.
А на що готовий піти ти заради
повернення до дому люблячого Отця?
Чи вистачить у тебе сміливості
простягути до нього свою тремтячу руку,
визнати свою немічність і промовити :
"Ісусе я знемагаю, рятуй мене"?
Матвія 18:12-14
«Як вам здається: коли має який чоловік
сто овець, а одна з них заблудить, то чи
він не покине дев’ятдесятьох і дев’ятьох
у горах, і не піде шукати заблудлої?
І коли пощастить відшукати її, поправді
кажу вам, що радіє за неї він більше,
аніж за дев’ятдесятьох і дев’ятьох незаблудлих.
Так волі нема Отця вашого, що на небі,
щоб загинув один із цих малих».
