«… Це десь –
Чи в старому північному серці? –
В моєму!»
(Еміль Верхарн)
Ми ловили носату рибу
В морі солоному наче сльози,
А зловили вчорашнє сонце –
Червоне як лісова ягода –
Суниця галявин смарагдових.
Зловилось у наші сіті
І тріпотіло як серце селянки,
Що сіяла зерна ячменю
На поле північного вітру –
Холодного, наче срібний дзвін.
Вчорашнє сонце
Видиралося з наших пут,
Рвалось в прозорі хвилі,
Певно хотіло втопитись,
Захлинутись пітьмою глибин,
А ми його кинули в небо –
Бо небо – це теж море,
Тільки запашне і солодке,
А потім дістали ножі –
Не свячені, а просто рибальські,
Грубі як слово воїна,
І різали ними тенета –
Ми не хотіли більше
Ловити таку здобич,
Яка тріпоче в небі
І пливе отуди за обрій,
Де живуть біло-сірі птахи,
В які вселяються душі
Рибалок.
Шоне, дякую за неперевершені рядки. Чи можу попросити, щоб Ви записали хоч декілька віршів у власному виконанні? Якщо за яких там обставин це не можна зробити, то буду просити вашого дозволу самому начитати які вірші. Протягом двох років ми створювали студію Толока і тому маємо можливість звукозапису на гарному обладнанні. Без вашого дозволу я цього робити не наважувався. Чекатиму на відповідь. Петро.
Шон Маклех відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Дякую за такі пропозицію, але це не можливо. Мені вже багато років і дикція у мене в звёязку з цим не бездоганна. Крім того в мене сильний ірландський акцент.... Я не маю нічого проти, якщо хтось мої вірші озвучить і запише аудіо.
Доброго вечора, пане Шоне Маклехе. Ваші верлібри - то ваші крила, нехай вони несуть вас і далі по життю, довгому, мудрому і радісному. Тож здоров'я вам і доброго настрою!
Шон Маклех відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00