Ми вечір цей зміксуємо на двох
під запашну гарячу львівську каву.
Високий замок стріне нас обох,
він і раніше з нами не лукавив.
Стежки свої шукали між імли,
свої дороги слалися під ноги,
але назустріч все-таки ішли
вагань шляхами, повними тривоги.
І ось нарешті стрілись віч-на-віч
уперше після довгої розлуки
і у очах десятки, сотні свіч,
назустріч потяглись несміло руки…
Невже… Невже це сталося? Невже!
Хіба насправді щастя ще можливе?
А розум крає серце як ножем –
ти знову хочеш вірити у диво…
29.04.2021
