Коли твір виносиш, як і дитя в утробі,
І випестивши, пустиш у життя,
Тільки тоді поставлять йому пробу,
Й народ уже не викине в сміття.
Коли ж його складатимеш, як сіно.
Й слова колотимеш, на вила беручи,
Той довго вірш не житиме – застигне.
В поетів це трапляється ручних.
«Ручний» – «зручний» – хіба слова не схожі.
Поет – у масці – в масці його й вірш,
Згодиться і для влади, й для заможних.
Не сумнівайся в цьому – краще вір.
Допоки ще звучить у світі слово,
Знай, що воно, неначе голий нерв,
Призначений народ будити знову.
Стовпи ж поета – правда й рідна мова,
Хоч слов’янин він, азіат, чи негр.
11.01.2021.
Ганна Верес (Демиденко).
