В нашій хаті кіт з’явився,
Тато каже, - Приблудився….
Холодно! Тож пожаліли
І кота того пригріли.
Він за місяць вже обжився
І господарем зробився.
Чималий такий котисько,
Підійти, то лячно близько.
Шерсть руда і аж палає,
Але вдачу гарну має!
Я здружився з ним нівроку,
З ним робив і перші кроки.
Я з ним бігаю та граюсь
В різних закутках ховаюсь.
Та буває, але зрідка,
Часом робимо ми збитки, -
То горнятко розіб’ється,
Молоко десь розіллється,
І бувало, що зі столу
Скатертина впаде долу.
А сьогодні, - каже мати, -
Холодильник відкривати
Кіт напевно вже навчився,
Бо куди ж кав’яр подівся?
Що на це їй відпові́сти,
Там на двох нема що їсти.
Мама все це добре знає,
Жартома бува зітхає,
Що тепер, лиха година,
В сім’ї ще одна дитина!
01. 12. 2020 р.
Ось таке неочікувано прийшло в голову... Але не це головне! Головне, друже Шоне, що ти на якомусь там 130 році життя тримаєшся жвавим і не підчепив "китайця"! Захоплююся! Живи довго і пий віскі!
Коли вірш не пишеш, а записуєш,вроді його хтось диктує, тоді він виходить ось таким. Дякую за відгук.
Сентиментальний твір. Сподобалось! 
