Душу тривожать жалі.
Майже на відстані серця
чується десь у імлі:
« Діточки, як вам живеться?»
Поза ліси і поля
є куди думці летіти.
Може, почує земля:
« Як Вам – у іншому світі?»
Лети, душе моя, лети
понад лісами і полями,
і віднеси мої листи,
що адресовані до мами.
Згадую – мама і я,
пісня її колискова...
– Люлі, матусю моя.
Як там зоря вечорова?
– Бачу у небі зірки,
місячні ночі... а днями,
наче сапаю грядки,
ніби я знову із вами.
І не лякає пітьма
осінню, влітку, весною...
Тільки б не люта зима,
тільки б не тліло війною...
Чую пісні Кобзаря…
байку неситого вовка…
тільки б не красна зоря,
тільки би не голодовка…
Лети, душе моя, лети
і не тривож мене ночами,
коли отримую листи
із того світу і від мами.