Бажання звідкись зазирнути в душу,
Пізнати, доторкнутись до глибин:
З морського дна – мушелькою на сушу
Та всі щаблі життєвих тих драбин.
Порушу, мабуть, світ і часу плин…
Вдивляюсь у фігурки на воді:
На дошках розрізають хвилі вперті.
Упевнені на тім своїм борді,
Хоча від весел, мабуть, руки стерті.
Всього навчитись, доки молоді.
Родина поруч, дітки ще малі.
Їх вгледіти потрібне око й око.
Ще й « Гала» топлес – чисто як в Далі,
Хоча у віці, та іще нівроку.
Тут більш веселі люди взагалі.
Ось, сторожко у воду Він й Вона,
Надійно опираючись на руки.
Закохані, в серцях цвіте весна.
Не уявляють присмаку розлуки,
Довіра – ореолом ще значна.
Підводить син до моря татуся,
Радіє, що оговтавсь від інсульту.
Йому тепер дітей увага вся.
Родина не зреклась любові культу.
Тримаються єдиного всі пульту.
Вже припікає сонечко міцніш,
Звільнилося від хмарок у зеніті.
Під парасольку вскочити б скоріш
І загубитись у маленькім світі
Своїм…І не «згоріти» більш.
Нуркую далі в душ чужих софіти…
Буття земне – пізнати радість, біль.
Душа людська допоки непізнана.
Важлива суть життя, як кажуть, сіль –
Астрал духовний, вічності нірвана,
Хоч вабить і земного дійства хміль…
І недаремно до небес – осанна!
17 серпня 2017
(с) Валентина Гуменюк
