Знов осінь плакала дощем,
Просила холод зупинити,
Вмостилась під земним плащем,
У падолисті хтіла жити.
Губила світлі кольори,
В них убиралась в парасольки,
І застеляла цвіт - ковдри,
Де танцювала пишні «польки».
А десь тихенько, манівцем,
У такт кружляла дивним вальсом,
І малювалась олівцем,
Землі торкнувшись, ніби пульсом.
В ній все казково, так, цвіло,
Маілось холодом туманів,
І їй так радісно було,
Що все її... що без обману.
Та тільки плакала дощем,
Що скоро радість ця минеться,
Де білим снігом ляже щем,
І в білий колір все вдягнеться...
(С) Леся Утриско Воробець
