Один... Я знов один,
Немов забутий в полі колос...
Де щастя радісних годин?
Де твій пестливий голос?
Де погляд твій очей палючих?
Де пестощів вогонь живий?
І ранять серце так болюче
Кусочки зламаних надій.
Нема тепла. Його з собою
Забрала ти. Мої думки,
Мов хвилі бурною рікою,
Мчать за тобою крізь роки.
Янка Золак
Ізноў адзін
Адзін... Ізноў адзін,
Нібы забыты ў полі колас...
Дзе шчасьце радасных гадзін,
Дзе твой пяшчотны голас?
Дзе твой пагляд вачэй палючых,
Тваіх пяшчот агністасьць дзе?
І раняць сэрца мне балюча
Кусочкі колішніх надзей.
Няма твайго цяпла. У далі
Ты павазла яго з сабой.
Нібы на рэчцы бурнай хвалі,
Імкнуцца думкі за табой.
