Тріпочуться трави од вітру стрімкого,
не в силах боротись, хиляться ниць,
де ще ти побачиш дива такого,
посеред міста чи лю́дських лиць?
Де ще ти почуєш, як фазани кричать,
сховавшись у зло́тисні плавні,
де ще ти відчуєш, як зорі мовчать,
мовчать... і звертання до них твої марні!
Ти бачиш дерева і трави зелені,
вчуваєш всім тілом як листя тонке,
торкається тебе, мов руки у нені,
торкання те тепле, м'яке і легке.
І ти відчуваєш політ над степами,
собі уявляєш, як там під тобою
річки і поля, і худоба стадами,
ранковою оповиті імлою.
Тріпочуться трави од вітру стрімкого,
не в силах боротись, хиляться ниць,
де ще ти побачиш дива такого,
посеред міста чи лю́дських лиць?
