На моїй мові говорив Господь,
Бо лиш вона летить, як його крила,
Вона свята! – так мама нас учила,
Й смачна, як мед, що капає з осот.
На моїй мові малював Господь!
Він говорив: „Ось, небо, сад і жінка,
А ось і чоловік – її підтримка”, –
Й виводив пензлем людства вічний код.
Як українці й працював Господь!
Під змах руки він засівав пшеницю,
І сяючу запалював зірницю,
І вдихав душу в тисячі істот.
На моїй мові і журивсь Господь…
Як люди у неволі помирали,
За рідну землю, як віки страждали,
І кров пролив, нескорений народ.
Хто зрікся мови, тих карав Господь!
Хто зневажав його святі закони,
Безчесно жив, грішив лиш безборонно,
Як Каїн ніс нам розбрат і клопот.
Та мовою нас милував Господь:
Як батько за своїх дітей він плакав,
Молитвами до неба він балакав,
І знову посилав нам рій щедрот.
По-українськи й спочивав Господь.
Він брав у руки, скрипку і цимбали,
І янголи „О, Санну” йому грали,
І йшли гуртом в веселий хоровод.
У Україні і любив Господь!
Писав вірші, освячував нам шлюби,
Читав казки у хаті біля груби,
Й під вишнею складав годинам щьот.
Моєю мовою освячував Господь,
А ще на моїй мові він обідав,
Борщем і салом і вечеряв й снідав,
З’їдав шкоринку до дрібних крихот.
У моїй мові і живе Господь,
І в щирім серці завжди він існує,
Молитви наші й мрії добрий чує,
Хоча їх й не записує в блокнот.
Освячений великий наш народ
Говорить у любові, у родині,
У всій моїй величній Україні
На рідній мові, що нам дав Господь!!!