Творці про дощ вірші складали,
співали пісні - його величали.
Й клали краплі - мов пацьорки - на папір
обережно, душевно, натхненно.
Аби вони переливалися, сіяли́,
рухали красу тремким потоком,
щоб стало веселіше спраглому життю.
І дамба настрою міцною виглядала -
надії хвильками гойдала.
Та природна стихія сильніша, страшніша,
аніж гадали ми.
Темна вода, чи то вище покарання,
втопила сподівання мокрою бідою :
зайшла до городів, помешкань людських.
О, Господи, усе пливе !
За що така покара, за які провини ?
А збитків наробила - не порахувати...
Життя забрала не одне з собою.
котрі масово вирубують ліси, нищать довкілля, викидують в атмосферу шкідливі речовини...Природа ще й так нас якось терпить... 
