А ти залишишся у серці ехом
Перекликатимуться спогади мої
І час від часу, наче лезом
Сіктиме пам'ять по душі.
Та усміхатимусь на людях,
Частинку зберігаючи твого тепла.
І промовчу про те, що в грудях
Дощами залята весна.
Немов по кризі босонога -
Тяжка любові справжньої дорога:
Вже обезсилено ледь, ледь бреде,
А всеодно крізь біль цвіте.
І не проситиме взаємності сльозливо.
Ітиме мовчки, поруч і без тебе.
Для неї просто жити - диво
І нагороди іншої не треба.
Вона тобі не скаже а ні слова,
Не буде вимагати теплоти.
Залишишся ти ехом і довкола
Любов, де вже не має пустоти.
Гарний вірш! 
Жити- це вже щастя! 
