Я сам опинився в тій ямі, що вирив тобі,
Чекаючи лань за без віку обскубаним деревом.
Ти літала і бавилась, і мабуть втішалась вгорі,
Явившись на світ легковажним та чистим метеликом.
Я дивився на тебе, на твій хаотичний політ.
Осипався пилок золотистими крихтами в промені.
Я чекав, я так довго чекав, що мені
Ти потрапиш у пастку, тобі, на землі приготовленій.
Я дивився у слід твоїх ніжних, тендітних порухів.
Ти ж пролетіла так низько, і рвучко подавшись кудись –
Зникла. А я озирався, але залишався непроханим,
Покинутим в ямі, що синю пильнує вись.
