На поїзді з батьками у село
Щоліта їздив хлопчик невеличкий.
Село не так далеко те було
Якраз ходила з міста електричка.
Одного разу хлопчик заявив,
Що вже великий і дорогу знає.
І самостійно їхати захтів.
В селі ж бабуся хай його стрічає.
Коли ж на заперечення батьків
Сказав він вкотре, що не буде лиха,
«Ну добре, синку, їдь як захотів»
Промовив батько та замисливсь стиха.
І ось вокзал, і поїзд, і перон,
Хлопчина сам сідає в електричку.
І подали якраз новий вагон.
Скоріше б вже в село, піти на річку…
Вже на прощання тато запитав
Чи син не хоче їхати з батьками.
«Як стане страшно – ось тобі» - сказав
Й поклав в кишеню папірець з словами.
А за вікном уже біжать поля
І весело так у вікно дивитись,
І відчувать, що ти вже не дитя,
А хочеться співать і веселитись.
Аж ось людей набилось у вагон,
Сусід, дорослий дядько з перегаром
Сказав, що він щеня і вітрогон
Аж підступили сльози й страшно стало.
Дістав він із кишені папірця,
В записці, що лежала на долоні
Він прочитав такі прості слова:
«Не бійся синку, я в сусідньому вагоні…»
Дуже щемливо і зворушливо. Особливо сприймається, коли у самого їх двоє, та ще і онучка. Саме за майбутнє наших дітей і йде зараз боротьба з рашистським звіром. І жодному окупанту разом з їх зрадливими колаборантами, та замаскованою "ватою" не уникнути кари. Особливо, коли це стає і особистим після того, як загинув батько моєї внученьки під Бахмутом, як і багатьої інших. Цього ми рашистським покидькам ніколи не пробачимо і не подаруємо. Та Перемога буде за нами! За це ми зараз і йдемо вперед. З повагою, міцно тисну руку.
Прийміть мої щирі співчуття. Що може бути для дитини гірше, ніж втратити найближчу людину. Але, ми обов'язково помстимося за наших побратимів, що залишили поле бою на щиті. Все буде Україна!
