На поїзді з батьками у село
Щоліта їздив хлопчик невеличкий.
Село не так далеко те було
Якраз ходила з міста електричка.
Одного разу хлопчик заявив,
Що вже великий і дорогу знає.
І самостійно їхати захтів.
В селі ж бабуся хай його стрічає.
Коли ж на заперечення батьків
Сказав він вкотре, що не буде лиха,
«Ну добре, синку, їдь як захотів»
Промовив батько та замисливсь стиха.
І ось вокзал, і поїзд, і перон,
Хлопчина сам сідає в електричку.
І подали якраз новий вагон.
Скоріше б вже в село, піти на річку…
Вже на прощання тато запитав
Чи син не хоче їхати з батьками.
«Як стане страшно – ось тобі» - сказав
Й поклав в кишеню папірець з словами.
А за вікном уже біжать поля
І весело так у вікно дивитись,
І відчувать, що ти вже не дитя,
А хочеться співать і веселитись.
Аж ось людей набилось у вагон,
Сусід, дорослий дядько з перегаром
Сказав, що він щеня і вітрогон
Аж підступили сльози й страшно стало.
Дістав він із кишені папірця,
В записці, що лежала на долоні
Він прочитав такі прості слова:
«Не бійся синку, я в сусідньому вагоні…»
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=875277
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 09.05.2020
автор: Микола Ліннік