1939 рік.
Магда та її старша сестричка Зося несподівано залишаються сиротами.
Нещодавно у Емілії, їхньої матері, лікарі виявили зоб - діагноз передбачав негайну операцію. Вже за декілька тижнів жінка мала лягти під ніж, проте, як кажуть у народі, "у Бога були свої плани".
Несподівана звістка про початок війни обірвала надію. Невдовзі загрудинний зоб спровокував смерть жінки. Малі залишилися майже наодинці зі своїм горем. Щоправда, сумувати довго не довелося, біда змусила дітей швидко подорослішати.
Спершу їм трохи допомагали сусіди, щоправда, здебільшого порадами щодо ведення господарства. Сусідка навчила діток доїти корову та доглядати за нею. Ті були хоч і малими, та, все ж, розуміли, що худоба - це їхня надія на порятунок.
За півроку сиротам сільська рада підселила тимчасових квартирантів. Батька дівчатка майже не пам"ятали. Одного разу він вийшов з дому і більше не повернувся. Про його подальшу долю ніхто не знав.
Важким виявився життєвий шлях дітей. Школу довелося залишити. Незважаючи на вік, бралися за будь-яку роботу, аби лише вижити. Разом з дорослими сусідами ходили на колгоспні ланки, порали господарство на фермі.
Магда вийшла заміж нерано, за 30.
Крізь все життя жінка пронесла образу на свого батька, мовляв, що той легковажно відрікся від них. "Помирати буду, але ніколи йому цього не пробачу..." - вже на старості літ, переповідаючи історію свого життя онукам, промовила вона. У тій фразі відчувалося немало гніву та болю.
За межу пішла тихо. У сні. А за декілька тижнів по її смерті, онучка дізналася ще одну моторошну таємницю, сенсаційну для їхньої родини. Абсолютно випадково, завдяки архівним документам, стала відома причина тодішнього зникнення батька Магди. Виявляється, Чеслава застрелили.
***
Марта довго вовтузилася у ліжку - ніяк не могла заснути. Їй не давали душевного затишку спогади, що ехом відгукувалися у мізку: "Помирати буду, але НІКОЛИ йому цього не пробачу!". Коли б бабця знала... Правда пережила її на зовсім трохи.
23.03.2020.
Автор: Світлана КРИЖАНОВСЬКА (МАЯРЧАК).
