Моя натхненність тобою загасла мов від вітру свіча,
Моє життя повільно входить у коло святого тремтіння
І коли на небі погаснуть зорі, а слова досягнуть дна
Я тоді відчую, як бракує мені твого розуміння.
І без болю відчути не вийде яскраве життя,
Що наповнює кожен мій день додатковим змістом,
Де твоя правота не для того, щоб вбить почуття
А для того, щоб не блукати одиноко самотнім містом.
Розуміти надалі безмежність твоїх очей,
І ту всю чорноту, що на мене без тебе находить.
Я шалено чекаю наших безмежних ночей
І те щастя, що з тобою в ті ночі до мене приходить...
