|
Отже, давай ще раз:
Сирени, постріл, вибух, газ.
Ти поряд, це усе, що є, -
Напився, й більш нічого не їбе.
У нас на двох - остання сигарета,
Півпляшки коньяка за перемогу,
І хай відбудеться оця страшна вендета,
І кожен з нас знайде свою дорогу.
Ніч. Постріли. Дві пачки стіків на усіх,
Куди веде дорога ця, питать не смію,
І перше березня, а випав білий сніг,
І жалю вже нема, а я іще жалію.
Мені шкода, що ці ракети кляті
Розріжуть полотно нічного неба,
Що ми з тобою будем зранку винуваті,
І вибір є між "хочу" й "треба".
Що Київ - у кільці, і ворог наступає,
Що не цвіли іще каштани в цьому році,
Що я люблю його уже, а він про це не знає,
І що приречені ми тут на кожнім кроці.
Що ледь не розбомбили телевежу,
А скільки ще в приціли взяли,
Що нову цю весну бентежну
Вони у нас ледь не відняли.
Що ніч холодна й темна без надії,
І майже вже закінчились патрони,
І що замерзлі пальці та прикриті снігом вії
Зробили з нас Героїв Оборони.
Що ти десь на кордоні, під прицілом
Щодень збира себе до купи,
А я одна у місті цілом,
І гірше ран пече розлука.
Що я тобі так довго не казала,
Хоча останні шість ночей - немов останні,
Я так іще нікого не кохала,
Що я живу й вмираю за твоє кохання.
Як я себе жалію й ненавижу, -
Коли дивилися на мене у приціл,
Як я стояла на ногах навдивовижу,
Як очі ці благали: "тільки вір!".
Як двадцять кілометрів своїм ходом
Із тягарем провини за плечем,
Але лицем із фашистом-ворогом,
Як Батьківщина-мати із мечем.
І хочеться у тебе знов спитати,
Притиснувшись губами до грудей,
Скажи мені, чи страшно помирати,
Чи далі жити без твоїх очей.
І як без тебе ту весну чекати,
Як далі просто бути і іти?
І як бодай що-небудь відчувати,
Коли ми станемо Героями війни?
Ти знаєш, мені страшно помирати,
І серце вже вискакує з грудей,
Але я так пишаюсь воювати
За Україну, Київ і людей.
І наче мені знов сімнадцять років, -
Загострені всі відчуття до межі,
А дим солодко розчиняється в роті,
І наче у грі - "Бий та біжи".
Коли ти п'єш і тверезий - уже чотири доби,
І лише одна та воля тримає на цій землі,
І ти не біжиш нікуди, хоча уже можеш іти,
І тільки краплі роси - на прапора полотні.
Це наче першого разу сідаєм в одне авто,
І ти дивишся, дивишся в очі, а я дивлюсь у вікно,
Ти куриш, мовчиш і стискаєш пальці у кулаки,
Ми майже ще не знайомі, але вже такі близькі.
Я закриваю очі і згадую ті часи,
Ми з тобою вже переможці, аби залишились живі...
Немов це перша сигарета,
І перший віскі ковток,
Чорна сталь пістолета,
Назустріч до долі крок.
Присмак крові у роті,
І новий телефон,
Сирени на тяжкій ноті,
Триває марафон...
01.03.22 р.
ID:
941449
ТИП: Поезія
СТИЛЬОВІ ЖАНРИ: Ліричний
ВИД ТВОРУ: Вірш
ТЕМАТИКА: Громадянська (патріотична) лірика
дата надходження: 01.03.2022 21:34:15
© дата внесення змiн: 01.03.2022 21:34:15
автор: Маргарита Мельничук
Вкажіть причину вашої скарги
|
