Сайт поезії, вірші, поздоровлення у віршах :: геометрія: ОЙ, ВАЖКІ МОЇ ДУМКИ… (2) - ВІРШ |
UA | FR | RU Рожевий сайт сучасної поезії |
|
Додавати коментарі можуть тільки зареєстровані користувачі..
КОМЕНТАРІ Катерина Собова, 14.03.2020 - 08:53
Валечко, скільки горя і смутку випало на Вашу долю... Тримайтеся, дорогенька, Ви так потрібні своїм рідним!
геометрія відповів на коментар Катерина Собова, 14.03.2020 - 19:51
Дякую,Катюшо,а було ж раніше і "Ой,важкі мої думки...(1), може Ви й читали...Ой, важкі мої думки, В сльозах очі. Кожен день ношу я їх І щоночі. Знову йду у садок До калини Та звільнитись від думок Нема сили... Став похмурим і сумним Мій садочок. Бо не ходить більше ним Мій синочок. І не затишно мені У садочку, Все нагадує мені В нім синочка... І дерева, і кущі,- З ним садила, І була я не сумна, А щаслива. До будинку повернусь, Серце плаче, Напишу про нього вірш, Вірш той плаче. І слова мої, й думки,- Про синочка. Слізьми скраплені рядки І листочки... Зелений Гай, 13.03.2020 - 21:14
Важка материнська доля - пережити своїх діток. Кожен день проживати з важкою ношею.
геометрія відповів на коментар Зелений Гай, 13.03.2020 - 21:43
Дякую, так воно і є; та на жаль змінити нічого не можна. Найважче було дивитися у завжди сумі очі внучки,особливо в дитячому віці, тепер вона вже доросла, а смуток в очах не зникає...
геометрія відповів на коментар Чайківчанка, 13.03.2020 - 21:38
Дякую,Марійко!Сумно через край,але змінити нічого не можливо...
геометрія відповів на коментар Галина Брич, 13.03.2020 - 21:36
Дякую,Галино! Цей сум поселився в душі 25 років тому, коли на шахті в Кривому Розі загинув синочок, а потім через кілька років померла і його дружина, смутку додалося ще більше,так із цим смутком і живемо і я, і їх донечка...
|
|
|