Ой, важкі мої думки,-
Вдень і вночі...
25 вже довгих літ,-
В сльозах очі...
Спотикаючись іду,-
До калини,
Про печаль -журу кажу,
Їй, не сину...
Іду далі у садок,
До малини...
Та звільнитись від думок
Нема сили...
Постарів вже наш садок,
Й я старенька,
Спочиває і синок,
І невістка...
І не затишно мені
В саду й домі...
У сирітстві вже зросла
Їхня доня...
Колись гарно там було,
Й веселенько...
Все буяло і росло,-
Безперервно...
А тепер хожу одна,
Спотикаюсь...
Доглянути все ж садок
Намагаюсь...
До будинку повернусь,-
Серце плаче...
Напишу про них я вірш,
Вірш той плаче...
І слова мої, й думки,
Про минуле...
Слізьми скраплюю рядки,
Йду в майбутнє...
Їхня донечка живе,
В Кривім Розі...
І до мене приїжджа,
Й часом дзвоне...
Так і буду доживать
Свого віку...
І надіятись, і ждать,
Внучку - втіху...
До могилок їх хожу,
Вже не часто...
І ночами я їх жду,
Й в снах їх бачу...
І вони у моїх снах
Знов бувають,
І тоді очі мої,
Висихають...
Хоч думки мої важкі,
Не зникають...
Я пишу про них рядки,
Хай читають...
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=867891
Рубрика: Духовна поезія
дата надходження 13.03.2020
автор: геометрія