А шанс лишитися з людьми із потягом нічним пішов
Мов дощ що відчуває гіркість втрати
Мов тихий плин нелюдських надбудов
Я на пероні залишивсь чекати страти
Чекати страти слів і поглядів живих
Чекати плин життя і біль у днях
Коли минає сон із спогадів нічних
Я відчуваю що насуває крах
І весь тремчу і стогне далечінь
Вся легкість помирає на очах
А за горою виринає величезна тінь
І досягає величі, вбиває страх
А шанс лишитися з людьми іще прийде
Я знаю бо втрачав його не раз
Коли зникає спроба віднайти себе
Шукай єдину правду в праведних словах
