Ти їдеш собі за місто,
бо там зачекалась мама...
Накрите зростає тісто
і борщ на плиті кипить...
Усе набуває змісту...
Комусь будувались храми,
для тебе ж цей храм у домі,
де кожна цілюща мить.
Ти їдеш собі за місто,
вділивши оту хвилину,
забравши рюкзак тривоги
і гору всіляких справ,
аби пригорнути міцно,
єдину свою людину,
що пройде усі дороги,
аби ти ще ближчим став.
Ти їдеш собі за місто...
І борщ той найкраща страва,
і ти смакувати будеш
та схочеш додати ще...
Ти їдеш, бо з нею поруч
ладнається кожна справа,
тривоги змиває серце
весняним рясним дощем...