Чомусь змалечку тішаться всі голі,
Потім вдягають шкури вбитих слів.
Бігом і притюпцем у витоптанім колі
Чи хто стрибають над верхи голів.
Як не дивися: зблизька чи здаля.
А під ногами - вибита земля.
Якщо і будуть гори золоті
Та й на вершині, значить, в самоті.
Важко підняти кров стрімку з меча,
Що невблаганно душу спопелила.
Не помирають очі орача.
Це погляд всіх, кого мечем убили.
Злетіти заважає власний меч,
Коли ходити спотикають крила.
Бо за спиною варта порожнеч
Не пробачає втраченої сили.
