Давай говорити, нарешті, по-чесному
Ти просто звичайна хвороба.
Приходиш завжди невчасно,
І зрештою вщент оббиваєш пороги.
І я не встигаю, навіть, пояснювать,
Що в кожного є межа,
А в тебе це, наче, зветься емпатія,
У мене - банальна гра.
І кожного разу, коли ти плануєш
Привласнити душу чужу,
Хапаючи стрімко, стрімко руйнуєш
І стрімко втрачаєш свою.
Твій страх - не лишитись без тих,
Хто вже зламаний, стягуєш чари в корсет,
Працюєш по схемі, але не враховуєш
У мене - імунітет.
