UA | FR | RU
Сайт поезії, вірші, поздоровлення у віршах :: Котигорошко: Якщо хочеш - ВІРШ |
|
|
UA | FR | RU Рожевий сайт сучасної поезії |
|
Додавати коментарі можуть тільки зареєстровані користувачі..
КОМЕНТАРІ Ulcus, 11.01.2020 - 22:43
я там у своїх архівах полазила) дивись, що знайшла:Хочу мати тебе собі Тільки цілого, не частинку Щосекундочки у добі Не транзитного (на годинку) Хочу бачити повсякчас Безсоромних очей полуду Щоби вогник отам не гас І нагадував скрізь (чи всюди?) Як я дуже тебе люблю - Так і з’їла б (сирим, без солі)! Лише білі кістки в ріллю Закопала б в глухому полі Поливала б тоді щодня Бурмотіла б слова чарівні Щоб зростало твоє зерня Достигало врожаєм дивним: Дрібка впертості і пихи Трішки мудрості і відваги Норов лагідний, не лихий І веселощі для розваги Я б хотіла, щоби ти ріс Лиш для мене в користування Прив’язала б…(хоч би й за ніс!) Мотузками свого кохання. Котигорошко відповів на коментар Ulcus, 11.01.2020 - 22:53
А до другого твору у Ваших архівах не знайшлось нічого? 
Котигорошко відповів на коментар Ulcus, 11.01.2020 - 23:01
Приший мене до себе, прилаштуй,Немов кишеню, щоб сховати серце. Приший мене, в нестямі зацілуй, Чи рани притруси пекучим перцем… Приший так тісно, щоби я приріс! Чи кЕтгутом… Чи хірургічним шовком… Тули мене на свій кривавий зріз Так органічно там стібки вшиває голка… Приший мене назад, туди, де був! Чи я й не був??? Але повинен бути! Роздер нас навпіл літосферний зсув, Я помираю, ти – протиотрута… Приший мене до себе, залатай Двох душ розпанахАну одежину! Тули мене до себе, пригортай, Я помираю… Хай хоч на хвилину… Ulcus відповів на коментар Котигорошко, 11.01.2020 - 23:04
Чи відчуваєш ти, як же мені потрібен?Як пропускаю тебе із повітря молекулами? Навіть проблеми об'ємні, не те, що дрібні Десь розчиняються перед отими, навислими теками Може, хоча б натякнеш, де і як ти схибив? Дай, прочитаю, хоча б на третину порожнього аркуша Серед фактурних, безбарвних, шорстких заглибин Може, і я косякнула (?), через те і від щастя відкоша… Ти протікаєш в мені, як вина ґалони П’ю - не нап’юся, - однаково п’яна поезією Чом так пронизливо, писком у вухах дзвонить? Потім виносить мозок, насотаний слова магнезією Стань, притулись-но тісніше до мене торсом Хай збожеволію - знаю: тебе вже ніяк не торкнутися Та не скажу, і не скрикну - доволі, доста! Будеш довіку моїм найсолодшим незримим утиском Шию ретельно тебе до стегна кетгутом Щоби вростався повільно, проте щонадійніше Став би кишенею серця мого без смутку І без нагадувань в тім’я про дивний сюр-сон... лише Котигорошко відповів на коментар Ulcus, 11.01.2020 - 23:09
Я не впевнений, що це з тієї ж опери, та все ж... Як жаль, що не стрічати разом нам світанків, Не чути клекоту охриплих сонних півнів, Не пити кави з однієї філіжанки І ти ніколи не народиш мені двійню… Не бити посуд, не сміятись потім тОму, Не зупиняти сварку ніжним поцілунком І не кохатися, переборовши втому. Життя… Воно таке скупе на подарунки. А кажуть, ніби щедре… Де там, моя доле, За дрібку щастя вже завбачена розплата Та ми і платимо, гортаючи поволі Той прайс із приписом – «Беру передоплату». Такі близькі і, водночас, такі далекі… Чи крім кохання, може, й щастя завітає? Як прикро, що минатимуть наш дім лелеки, Хоча… В нас навіть дому спільного немає… |
|
|
||||||||||||||||||||||||||
