З блокноту № 126, який почато 27 січня 2014 р.
(запис вівся хаотично, друкується без виправлень)
8.02.14, 15.00
Приїхав на станцію «Хрещатик». На Майдані перед сценою – сотні дві людей. Роздав з півсотні віршів-листівок «Зелені ягоди…». Пішов уздовж «Профспілок». Замовив поїсти (бо з роботи тільки). Поїв супу з укр. хлібом і часником (суп дуже смачний). Кухарю із «спасибі» подарував вірші. Пішов до профспілок, намагався зайти – не пустили (треба перепустку та й ще якусь позначку на руці). Хлопець років 18-20 просився, казав, що хоче записатися у «сотню» (був уже одягнений під вояка «сотні») – теж не пустили. Пішов до Українського дому… пустили, навіть не обшукували. Пройшов барикаду з мішків, вибиті двері (замість них висів полог з бавовняних простирадл). Давно не був тут. Дуже сумно і темнувато. На коловому п’ятачку під куполом, де колись, як стовп, стояв Ленін з білого мармуру, сиділи люди перед малим білим екраном і двома доповідачами (жінка і чоловік), які давали лекцію на економічні теми, після них – письменник з книгою про спогади часів Горбачова. Взяв газету «Демократична Київщина». Пішов на в. Грушевського. Тихо, тільки «памперси» транслюють попсу через гучномовець. Аж раптом чую барабани. Це дівчата через прохід у барикаді ідуть і співають українських пісень. Стиль схожий на гурт «Даха Браха». Зняв на камеру. Додому прийшов о 19.00.
9.02.14 р.
Починаю писати вірші: «Що ж, поговоримо про вічне…». На Майдан приїхав о 12.00. Став зверху ескалатора (метро), роздавав листівки. Приїхала і сестра. Удвох роздали швидко, десь о 12.30. Пішли на молебень, він якраз закінчувався. Листівка вміщувала вірші: «Чи зможеш патріотом бути», «Відмовились від мови», «Комуністу-кегебісту», «Вірю». Були люди, які видирали з рук, а тоді питали «що це?». Навмисно залишені листівки роздавав на Майдані. Взагалі-то людей було менше, ніж 2-го лютого. Фотографувати було зручніше. Зголоднів, поїв гарячого супу, спік язика. Виступали: Руслана (включила зв’язок з Дмитром Булатовим з Вільнюса), Луценко Юрій, Віталій Кличко, Тягнибок*, Турчинов, Яценюк, тоді пізніше Стецьків, Ляшко: «Якщо ви лідери, то ставайте попереду колони і ведіть народ до перемоги».
* В газеті «Свобода» 2017 року прочитав інтерв’ю з Тягнибоком, в якому він жалівся, що за використання сцени Майдану платилося 25 тисяч доларів за добу, і що ні Яценюк, ні Турчинов не дали на це ні копійки.
Думки на Майдані
21 лютого 2014 р.
Так швидко розгорталися події, великі події в Україні, що часу на думки не залишалося. Тепер маю декілька хвилин щось написати. Сьогодні ми живемо в країні з Конституцією 2004 року. З так званим президентом підписано Угоду про дострокові вибори (з вересня по грудень 2014 р), а також звільнення майданних заручників і можливість через суд звільнення Юлії Тимошенко. Цю угоду Майдан не прийняв. Лідерів опозиції, які зі сцени намагалися щось пояснити активістам, засвистали з вигуками «ганьба!». Тобто шлях політиків по розв’язанню конфлікту не збігається зі шляхом, який обрав Майдан. По-перше, дуже велика недовіра до всіх цих угод, по-друге, людей дуже обурило те, що Арсеній Яценюк, Олег Тягнибок, Віталій Кличко обмінялися з Януковичем рукостисканнями. На мій погляд, шлях Майдану ефективніше для встановлення української України, але цей шлях може бути ще більше кривавим, ніж 20 лютого, коли за один день загинуло більше п’ятдесяти активістів, молодих чоловіків.
Деякі спогади:
18 лютого 2014 року десь об 11 годині я приїхав на Майдан, пішов на вулицю Грушевського. Там було людно, створено ворота для проїзду транспорту. Горіло декілька шин. Пішов по Інститутській, де мала бути акція блокування ВР. Назустріч йшла «сотня» самооборони Майдану. Спитав у хлопця, чому вертаєтесь звідти. Відповів, що вони з восьмої години там, ідуть відпочити. Пішов аж до вулиці Шовковичної (на Банковій було порожньо, в провулку, на якому чорний вихід з Кабміну – підпалені КАМАзи, саме ті, на яких стояли беркутові 16 лютого під час ходи до офісу Пар. Рег.). Підійшов хлопчина з палицею і дерев’яним щитом. “Не знімайте тут”. Питаю, “Чому?”. “А, може, ви їм понесете”. Не переконав, що це для історії, втік од мене. На перехресті Інститутської і Шовковичної – стоїть заслон міліції і поливає з водомета протестувальників. Так було з півгодини. Тоді міліція почала вилазити у наступ. Їхню атаку було відбито. Розпочали спорудження простої барикади (з віконних решіток, каміння і палаючих шин). Це було доречно, бо весь час стріляли снайпери з даху. Ситуація загострювалась, декілька разів міліція йшла у наступ, і люди у паніці починали тікати. Але знаходились такі бійці, які зупиняли втікачів командою «Стійте!»... Коли ж люди кинулись з камінням на міліцію, і я з камерою – за ними, то відчув тупий удар по голові, який мене на мить оглушив. Крові не було, тільки гуля, але з правої сторони голови дуже заболіло. Дівчата з Червоного хреста порадили йти на Майдан, перевіритись чи немає струсу. Потихеньку пішов вниз по Інститутській. На Майдані роздав решту листівок, що залишились від поширювання їх на Інститутській, і спустився у метро. Там побачив купку міліціонерів. Це було приблизно 17.20. Коли приїхав на «Мінську», дізнався, що метро зупинили. (Метро запрацювало 20 лютого десь о 18.00. Станції метро: Майдан Незалежності, Хрещатик, Толстого і зараз, 21 лютого, закриті). Цього ж дня, тобто 18 лютого, війська МВС о 20.00 почали великий наступ на протестувальників (хоча останні виконали всі умови: звільнили КМДА і Український дім). Силовики затиснули протестувальників на п’ятачку Майдану, зайнявши його частину по діагоналі від Будинку профспілок до Консерваторії, тобто «Глобус» і Стелла були на їхній території. Всю ніч бійці самооборони захищали цей п’ятачок. На цей час я був уже вдома, події на Майдані спостерігав по 5 каналу, було страшнувато. Такі, як регіонали Царьов та Ганна Герман, запевняли російські ЗМІ, що через годину весь Майдан буде «зачищено», а тоді і всю Україну. Вранці 19 лютого я вже був на Майдані. На підмогу все шли й шли кияни. Майдан жив, готувався зустріти беркутівців, виколуплював бруківку і готував “коктейлі Молотова”. Це був моральний перехід у наступ. Люди відчували себе переможцями. Наступного дня (20 лютого) десь о 9 годині владні війська почали відступати. Бійці самооборони кинулись в атаку. Але це була пастка. По них відкрили вогонь, загинуло багато людей від АК і снайперських куль. “Беркут” відступив до резиденції президента. Постріли було чути аж до вечора 20 лютого, але люди працювали, прибирали Майдан.
Що відбувалось у ВР 20 лютого: вечором зібралось 227 депутатів, засудили злочинність влади і проголосували, щоб війська МВС залишили Київ і відправились на свої місця дислокації.
21 лютого (дивись вище).
,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,
22 лютого 2014 р.
Сьогодні відбувались такі події:
1. На Майдані проходила церемонія прощання з героями революції.
2. В ВР вирішено питання відсторонення Януковича від президентства, звільнення Юлії Тимошенко, призначення Наливайченка в. о. керівника СБУ, Авакова – МВС, і таке інше (все це вже опубліковано в урядовій газеті «Голос України»).
3. Фактичне звільнення Ю. Т. і її поява через декілька годин на в. Грушевського, а тоді і на Майдані (о 21.00).
Мої особисті кроки: на роботі об 11.00, на Майдані о 13.00. Роздав вірші-листівки (500 примірників). Десяте Віче на Майдані, трохи допоміг перекладати цеглу (залишки від спалених шин не носив, як це було 20 лютого, коли повернувся додому з обличчям шахтаря, щойно з шахти). Настрій піднесений, є відчуття початку нашої перемоги. Пишу початку, бо попереду ще можуть бути не тільки дні тяжкої праці, а і дні жорстокої боротьби за цілісність України.
,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,
25 лютого 2014 р., вівторок
Вчора не був на Майдані, тому є час узагальнити свої думки.
1. На Майдані 23 лютого на недільному віче розповсюджувались без підпису листівки «Юлі волю! І на пенсію!», а також гасла на картонках «Юля = Путін» і «Янукович = Тимошенко». Більш того, на таких самих картонках були гасла «Порошенко – прем’єр України». Деякі з цих гасел показав 5 канал. До цього можна додати, що коли одразу після звільнення, Тимошенко з’явилась на сцені Майдану (22 лютого, субота), то її промову перервали спровокованим заворушенням серед присутніх на Майдані. Як тоді з’ясувалося, не було ні тітушок, ні хворої людини. Думаю, це початок боротьби за крісла.
2. Верховна Рада досі не визначилась з посадами і взяла тайм-аут до четверга (27 лютого), тобто в середу працювати будуть над кріслами під свої зади. Намітили в прем’єри Яценюка («Яцека»), людину з древнього єврейського роду. Таким чином, в Україні влада буде перебувати повністю в руках євреїв партії «Батьківщина»**. Десь там тулиться і єврей Петро Порошенко. Зараз не можу зрозуміти, як обернеться це для України. Можливо, і не так страшно.
**На той час я не знав, що Яценюк і Турчинов вийшли із партії «Батьківщина».
Сьогодні маємо початок
Сьогодні маємо початок
і довгий шлях до перемог,
що першим кроком розпочато,
кривавим кроком. Дай то Бог
знайти ту правду між людей
(хоча б між тих, що на Майдані)
та ті слова, що Богом дані,
з отих простих святих ідей.
Нажаль в вождях – лише євреї,
як це в сімнадцятім було,
що як фанера загуло
і прижилось лише в Кореї?
Чому ж ми знову помилились?
Хіба ж ми Богу не молились,
щоб жив той Бог посеред нас,
чому не чути Божий глас,
коли вмираємо від кулі
в роки сучасні, не минулі,
в роки жорстокої війни?
Чому народ наш без вини
той Бог-юдей лише карає,
та мовчки на гарматах грає,
брехнею збурює світи?..
Та попри все, нам треба йти,
що миті йти (вже є початок)
аж поки підросте нащадок –
дитя високої мети.
Лютий 2014 р.
ID:
860368
Рубрика: Поезія, Історична лірика
дата надходження: 05.01.2020 15:40:34
© дата внесення змiн: 07.01.2020 12:04:28
автор: володимир мацуцький
Вкажіть причину вашої скарги
|
