Старі листи знайшла я на горище,
Вже півстоліття там вони лежать.
Такі листи давно ніхто не пише:
Чому папір задарма витрачать?
Вік електронний гаджетів, планшетів
Епістолярний жанр звів нанівець.
Все листування тільки в інтернеті,
Ми стали віртуальними вкінець.
А в цих листах написаних рукою
Пульсує в кожнім слові серця ритм,
І почуття - бурхливою рікою…
Ти ніби бачиш автора живим.
Ти ніби відчуваєш справжню тугу
За тим, із ким не бачився давно,
І щиро співчуваєш наче другу,
З яким тобі зустрітись не дано.
Старі листи…. Десь вицвіло чорнило,
А десь півслова з’їв нещадний час…
Півдня я на горищі просиділа,
Читаючи, аж поки день не згас.
А потім забрала з собою в хату,
Та не для того, щоб віддать вогню,
Я б віддала їх мовчки адресату,
Та де знайти хоча б його рідню?
Напевно, їх серед живих немає,
А мертвим не потрібні вже листи.
І я їх збережу. Нащо? Не знаю.
Можливо, це з минулого мости
У наші дні. У наше електронне,
Замилене турботами життя…
Можливо, це щось справжнє, еталонне…
Скарб відчуттів не вартий забуття.
Дякую.Піймала себе на думці, що останній лист, написаний власноруч до родичів був 20 років тому. Історія поглинає цілий пласт жанру. Тож зберігатимемо те, що лишилось.
Я ЗБЕРІГАЮ БІЛЬШЕ ПІВ СТОЛІТТЯ ЛИСТИ БАТЬКІВ
