|
Прадідова хата, прадідова хата,
Була ти колись молода і багата,
Мов дівка засватана в білій сорочці…
Схилялись на дах із черемхи віночки
А взимку як бабця в пухнастій хустинці,
Тепло дарувала і щедрі гостинці.
Курився димок і у пічці шкварчало,
Хазяйка вечерю смачну готувала.
На свято збирала ти нашу родину,
Ялинка, Різдво, аромат мандарину…
Тому мені рідна ти кожним куточком,
Хоч вже і поснули сини твої й дочки,
Хоч вже і батьків, і бабусі немає,
А прадід із Раю на нас споглядає.
Тепер ти стара і облуплені стіни,
Відкрилися рани, відпав кусень глини,
І дах вже просів від дощу і негоди,
В кімнатах самотньо ,лиш вітри- заброди .
Не кличе вже хата рідню на гостини,
І є відчуття нас ,нащадків, провини,
Провини, що час не знайшли доглядати
Прадідову хату, як батько і мати
ЇЇ доглядали, робили ремонти,
Вправлялись і порались тут щосуботи.
Пробач мені, хато, та мушу продати
Тебе і цей двір, де любила я грати,
Садок, де збирала бабуся малину,
І де власноруч посадила калину.
Знесуть тебе бідна прадідова хата,
І тут вже не треба провидців питати.
Нову побудують, із цегли сучасну,
Все буде у мешканців нових прекрасно.
І може для них ця земля старе рідна.
Чому ж на душі бридко так і огидно?
Чому ані сліз, ні думок не спинити…
Продам тебе, хато. А далі як жити?
На жаль і у хат є часи існування
Продовжити їх, зупинить руйнування
Можливо ненадовго, далі ж по колу….
Бо глина не стане камінням ніколи.
Пробач мене стара прадідова хата,
Я буду і далі сюди приїжджати
Ймовірно ніколи тебе не побачу,
Але під парканом тут сяду, заплачу:
Це місце моєї сакральної сили,
Це так, як відвідати рідних могили...
Тут легко душа моя молиться Богу,
І він нас звільняє від власного боргу.
ID:
859256
Рубрика: Поезія, Лірика
дата надходження: 26.12.2019 02:39:07
© дата внесення змiн: 26.12.2019 03:17:28
автор: Людмила Васильєва (Лєгостаєва)
Вкажіть причину вашої скарги
|
