Гай дивився в річку, що із джерела
Мов прозора стрічка звивисто текла
Кольрове листя по воді пускав
Нитки павутинок в небо запускав
Вже ходило сонце нижче до землі
І ховав опеньки у траві туман
День ставав коротшим ближче до зими
Був строкатий Гай той наче сад оман
В ньому загулялася ру'мяная
Вбрана, наче лялька вишиваная
Пахощами пряними духм'яная
Осінь, як дитина неслухняная
Гай сміється: Чом такая гарная?
Та пустує: Зацілованая я...
- Чом не спиш іще, моя коханая?
- Бо, тобою, Гає балувана я...
