Коли з обличчя сповзають моменти стандартного « все добре»
і принципові ідеології смутно діють на власні необдумані дії,
десь під значними спробами до неї приходить екзотично- хоробрий,
щоб на тривалий час приборкати внутрішньо-венні стихії.
Він закохуються в неї, в її небо із невміло закритими очима.
Сьогодні вони – єдина субстанція, від якої забуті часові рамки.
Вперше (назавжди?) за спиною творять мелодії доспілі крила,
у грудях тісно, переливаються погляди, цілунки, мовчанки.
За секунду до прощання на видих не залишається сил,
він привик дихати повністю нею та її золотистим волоссям…
Через визначений термін у неї появиться сонячний син.
«Ми будемо разом назавжди, назавжди» – подумав… - здалося.
2015
