Я вколисую, стривожені думи...
і вкладаю, капризне дитя спати.
У ложе, несу світло ніжні струни
море болю, виливаю як мати.
А людина ,як та пташка на землі....
трудиться, оспівує славу божу.
Потребує, хліб насущний у житті
слово, залікувати рану кожну.
Всі, вбогі духом, і блаженні святі...
шукають, порятунку в Бога Отця.
Немає багатих ,бідних на землі
всі рівні ,перед Богом кожна душа.
Піднебесний храм голосить у дзвони...
і кличе, до божого дому усіх.
Вдивляюсь, у лик пресвяту ікону
молюсь, за дитя яке іде у світ.
МАРІЯ ЧАЙКІВЧАНКА
Щемливо, зворушливо
