Метеоритний дощ
Ніхто,не проводжає у дорогу...
Та й ніхто не зустрічає мене.
У Львові,натомила свої ноги
Мілан,веде під небо голубе.
За вікном,шумить метеоритний дощ
Я ,чую-голос ангела у тиші
Я, така- одинока серед вельмож
Приймаю,виклик життя, шкребуть, миші.
Є люди,маленькі і великі
Хтось шукає скарби, золото -срібло.
Один,є привітний ... інший -безликий
Всі прагнуть ,щастя бачити світло.
О Боже, не дай пропасти мені!
Та у жорстокім світі не згуби.
І ,освіти, стежку сонячні дні
Витри,сльозу з моїх очей від журби.
Я з сонечка ,доллю тепла літа
Із зір,вимережу рожеві мрії.
Серед зими прийде радість світла
І зустріну ,новий день у надії.
Я серед своїх ,самотня, чужа...
У кожного є сім'я, діти ,внуки.
А кому, ти потрібна без гроша?...
Від болю,згасаю свічею у муках.
Марія Чайківчанка.
Люба Марійко, зустрічайте кожен день оптимістично, з надією в серці. Він обов'язково принесе радість світла у вашу добру душу, навіть серед зими.Нехай Ваші мережані мрії додають радості серцю. Любові Вам, тепла і впевненості у завтрашньому дні! А вірш чудовий, як завжди.
Душвно зболем... Напевно їздили на батьківщину...Важко повертатися туди, де тебе вже ніхто не чекає...
