Очі звикають до темряви,
Руки до болю.
Вуха приймають брехню,
Печаль душу.
Світ пристосовується до змін,
Травень до гроз.
Діти припиняють вірити казкам,
Дорослі усім, окрім себе.
Серце звикає до свободи,
А розум ніяк не звикне до думки про тебе.
Краса примиряється з потворністю,
Ноги з довгою дорогою.
Самотність приймає себе,
Дзеркало моє відображення.
Мрія знаходить спільну мову з реальністю,
Образа з забуттям.
Добро пробачає ляпас в душу,
Душа підніжку.
Думки звикають до світанку,
А ніч ніяк не звикне до мрій про тебе.
Випадковості звикають до долі,
А я ніяк не звикну до тебе.
