ПРО БЕРЕГИНЮ ПІСНЕСПІВУ
**************************
Знов у гості до малечі, що гасала залюбки,
Завітав чорнявий вечір й став нашіптувать казки.
Знай: цвіла колись під небом десь країна чарівна,
Ріки тут стікали медом – Співоландія була.
Під дзвінкі пташині хори - між лісів, озер, полів -
Край співочий цей чудовий величавсь і зеленів.
І котилась світом слава про поетів, піснярів,
Що жили у тій державі, про чудових справ майстрів.
Князь тут мудрий правив мирно, а княжну сам Бог послав,
Піснеспіву–Берегиню, батька ж звали Доброслав.
Піснеспіва, людям мила, світ Природи берегла,
Пісню серденьком любила, знала чарівні слова.
І від слів отих таємних розквітало все живе;
Від ворожих чарів темних захист світлий в неї є.
Але якось лихо сталось: розкололись небеса,
Лютий демон Вогнепалець з хмар чорнющих воскреса.
Весь горить від злоби й гніву – край в пожежах запалав;
Він князівну Піснеспіву з дому рідного украв.
Закипіли сині ріки, в’яне парость молода,
Лиш димлять вулканів піки – в дім людський прийшла біда!
Люди з горя оніміли, рід забули і слова,
Хто вони – не розуміли: Берегині в них нема…
Змовкли птиці, зникли звірі, димом дихає туман;
По пустелі котить сірий суховіїв ураган…
Де поети? Де музики? Оніміли струни теж,
Лиш чорніють з горя лики в лютім полум’ї пожеж.
Сплюндрував і землю, й воду Вогнепалець - демон зла;
Плаче Матінка Природа: - Берегині в нас нема!
- Хто живий, в огні не згинув, - голос княжий залунав, -
Порятуймо Берегиню! – кличе батько Доброслав.
Пропаде без Піснеспіви наш квітучий отчий край,
Вже забули й мову рідну!.. Всяк, хто може, помагай!
І в глухих далеких пущах – не сягнув їх демон зла –
Сила лицарів могучих зброю чесну піднесла!
Здавна лицарі-герої боронили рідний край:
За Вітчизну – стань до бою! Відсіч ворогові дай!
Ці слова, немов молитву, пронесли в своїх серцях,
Тож готові йти у битву, Берегиню рятувать.
На чолі загону – мужній лицар, гордий і міцний,
З Вогнепальцем осоружним починає грізний бій.
За народ, за Берегиню зброю чесну він підняв,
За одвічную святиню – землю рідну, отчий край.
Ворог стятий впав додолу і розсипався у прах…
Силу зла забрав з собою і розвіявсь на вітрах.
Хліб і сіль несе герою Берегиня молода,
Радість котиться луною, і виспівує вода…
Хмари землю спраглу поять, свіжа зелень воскреса,
Ріки з птицями говорять… Слава лицарям, яса!
І прозріли раптом люди, схаменулись: - Хто ми є?
Розвалилась зла облуда, мова-пісня виграє!
Це ж вона, ота святиня, що рятує нас завжди,
Мова рідна – Берегиня, тож люби і бережи.
Нашептав чорнявий Вечір дивну казочку тобі,
Торбу снів узяв на плечі й знов мандрує , далебі…
Нема наснаги... Колись пам'ятаю як в бурсі вчитель розказує нам щось про якогось поета і говорить щось про творчу наснагу. Я запитую в свого сусіда по парті, досвідченого інтернатівського учня, - А що таке творча наснага?-. А він мені відповідає - Це така смага, що як бахнув стограм, то зразу написав віршика. А якщо цілу бутилку, то цілу поему.
Льоню, кажуть знаючі люди, що письменникам не потрібно чекати якоїсь особливої наснаги - натхнення. Потрібно просто писати -працювати, а в процесі приходить і наснага, і ідеї. ну, звичайно, творчі ідеї необхідні перед тим, як почати писати - оце основна нелегка проблема і для мене.Наснаги тобі та нових ідей
Ти права, Світлано.. Скільки раз бувало - наїде хтось і щось пишу. А самому неохота. Погоджуюсь що натхнення не таке важливе як прийнято думати. Тобі також всього найкрашого!
СПАСИБІ за добре слово. Чекаю твоїх нових творів, Льоню 
Колись пам'ятаю як в бурсі вчитель розказує нам щось про якогось поета і говорить щось про творчу наснагу. Я запитую в свого сусіда по парті, досвідченого інтернатівського учня, - А що таке творча наснага?-. А він мені відповідає - Це така смага, що як бахнув стограм, то зразу написав віршика. А якщо цілу бутилку, то цілу поему. 
ДЯКУЮ ВАМ, п.Катерино, серцем дякую 
