Об вічність билось тимчасове,
Бульбашки лопалися дуті …
Звучало голосно порожнє слово,
Як завше, впевнено, без суті.
За бліком морок наступає знову,
За скрипом тиша панувала знов,
Та холод вічності не одоліти слову,
Якщо воно не про любов.
Любов придумала людина,
Любов це те, чого так хочеться її.
Під ранок без любові плакала дитина,
Під вечір без любові світ в крові.
Мовчати і чекати, марні сили,
Не відає природа хто ти є.
Вона рівняє все, горби, могили,
Бездушно забере й життя твоє.
Кричати, не чекати,
Слова любові у вірші збирати,
Вкладаючи себе у слова суть,
Серед людей людей шукати,
Тоді вони й тебе знайдуть.
Об вічність билося тимчасове,
Бульбашки лопалися дуті …
У сотворінні ж першим було слово,
Невже з тих пір такі слова забуті?
Дякую Людмило!... зараз стає все менше тих хто вміє думати, тим паче філософськи...((( Одні бабочки-одноднівки..., втрачається що не є людська наснага до життя..., більше тваринного...((( ...
... 
