Давно дуже це було, важко пригадати,
Ще татари забігали тоді у Карпати.
Пустошили наші землі, різали худобу
І людей, що не потрібні вкладали до гробу.
Хлопців сильних відчайдушних в ясир забирали,
А з дівчаток найгарніших гареми збивали.
Якось схопили татари князівну-красаву,
На всі землі у окрузі мала вона славу.
Кажуть краси не земної, небесної вродини
Й душа в неї була чиста як карпатські води.
Щоб сховатися від батька, від княжого гніву,
На горі вони сховали прекрасную діву.
Доступитись не помітно до них було годі,
Схили стрімкі кам'янисті стали їм в пригоді.
Зважаючи що у лісі дичини багато,
Вони думали що легко будуть зимувати.
А на весні як пригріє поїдуть до дому,
Грабуючи по дорозі околиці знову.
І не раз княжна просила в татарів свободу,
Обітцяв за неї батько крупну нагороду.
Та не слухали татари, віра їх погана,
Вони її рихтували за жону для хана.
Як настали холоди і морози люті
Опинилися татари у великій скруті.
А князівна дні і ночі до Бога могила,
Покровителів Русі про поміч просила.
Бачачи таке сторожа ,взлилась на княжницю
І хотіла її знищить ,ніби чарівницю.
Та не всі ординці смерті ,красуні бажати,
Бо від хана нагороду велику чекали.
Тож рішили над княжною вони суд вчинити
І "царівну" (так назвали) по свому судити.
Ось вже зараз прозвучить, вирок за хвилину ,
Та сурмить мисливський ріг на всю полонину.
Татарва мов навіжена повсюди літає
Думають, на їх обози вже хтось нападає.
Про князівну геть забули, вона рада тому,
Подивилась навкруги і гайда до дому.
А мисливець, що у ріг на вершині грає ,
Про події що навколо і гадки не має.
Та княжна не знала шляху , до тата й до мами,
Тож блукала дні і ночі лісами й горами.
На одній горі спинилась, щоби відпочити,
В ущелині зігрілася й залишилась жити.
На вершині тій по нині є камінь-лежанка,
Де колись відпочивала вродлива панянка.
Князь у битві з татарвою узяв полонених ,
Ті про княжну й розказали, в горах загублену.
І знайшов князь свою дочку,що в горах сиділа
Та, від горя й зневірянь, уся посивіла.
Ту вершину де панянку мужі відшукали
В честь князівни молодої СИВУЛЯ назвали.
Полонину де "царівну" татари судили,
На знак того -- ЦАРИНА, люди охрестили.
Біля них стоїть гора що РОГОМ назвали,
Кажуть з неї ріг мисливський почули татари.
*Сивуля - найвища вершина Горган (гірський масив у Карпатах)