Літнє повітря прозоре, світле, по-особливому яскраве. Синє-синє небо здається чистим, бездонним. Звільнилося воно від хмар-роздумів про неможливе. Знову кличе в свої вершини. Туди, де тиша, де живе твоя мрія. Душа прокидається від зимового заціпеніння, йде від печалі довгих, засніжених ночей. Мерехтливі вогні свічок - мовчазних твоїх співрозмовників, гаснуть. Навіщо вони, якщо яскраві сонячні промені заповнили твій простір до краю? Вдихнеш цього свіжого повітря, напоєного літнім трепетом оживає земля, зрозумієш відразу: ти - частина цього радісного світу, він тобі належить. Думки знову вибрикують, піднімаючись, зухвалість будять в тобі впевненість бути: потрібним, любимим для неї, одним, в перехресті стежок і доріг, що тебе знайшли ... Заплющені очі, забуті сумніви хуртовин безпросвітних опівночіних ... Хтось, десь точно так же заплющує очі від захвату: ти є у нього. Тоді шепочеш, до вітру звертаючись:
- Вітер, сильний ти, віднеси їй мої визнання, доторкнися її ніжністю моєю, бо краща вона, рідна вона, улюбленена вона, обрана вона ...
Денне світило просиш:
- Сонце, зігрій її ... На шляху своєму він знати повинен: її дочекаються, всупереч дощів та снігопадів, сумам і сумнівам, єдина вона ...
Стрілки годинника не зупинять свій рух, переступивши межу часу весняного пробудження, наближаючи мить, коли відстань наше скоротиться до помаху моїх вій. Зволожіє твій погляд. Замрить у захваті цього здобуття. Вистраждали ми, всі гіркі чаші випиті нами, йшли від холоду заметів. Врятувала мене твоя рука. І тільки нам відомо, як подолали ми це ... Значить, літо - нам з тобою нагорода: у тебе вистачило сил іти до мене, у мене - терпіти, вірити тобі і чекати ... Бо ... люблю тебе! Ось це так! Літо є, і літо буде. Так!
Дякую за цікавість й підказки. Сам у школі таким колись був - усім підказував. Виправлю. Щодо передвиборчих Законів - то не вбачаю ніяких сенсів для іх серйозної аналітики.
Гарно написано 
