Читаю у Шевченка в «Кобзарі»
Про те, як українці-злидарі
В часи кріпацтва бідували. Дивно як
Це уявити в нашій Україні,
Де люди родяться всі вільні
І роблять вибір на свій смак…
Багато хто панами стали,
Пишні маєтки збудували
Й прислугу мають… Як й колись,
Пани жирують, п’ють, гуляють,
В державі на закони чхають
І все купують. Дожились:
Сьогодні прості українці
Радіють будь якій копійці,
Яку пани їм кинуть. Боже!
Хіба ж це милостиня їм –
Пенсіонерам, старим всім –
Зароблена ж ними добавка? О, допоможе
Сконати їм від болячок
Й пустить по світу діточок,
А більш нічого. Що ж це, люди?
Хіба ж діди кров проливали,
Щоб ми ізнов наймитували
В своїй землі? Коли вже буде
Та справедливість, за яку
Страждав народ наш на віку
І піднімався на Майдани? Мо’ доволі
Перед панами спину гнуть, народе?
Чи не козацького, бува, ти роду,
Що сунеш шию у ярмо? Адже до волі
Ти прагнув завжди, до свободи.
Про неї мріють всі народи,
Які живуть на Україні. Що ж сьогодні?
Знов прості люди-трударі
Гнуть від зорі і до зорі
Спину на панщині. Діла господні!
Бідний народ наш - знов злидар!
…Якби побачив це Кобзар,
То здивувався, мабуть, дуже,
А ще, якби пішов в село,
Побачив те, що і було
На Україні… Гірко, друже,
«У тім хорошому селі
Чорніше чорної землі
Блукають люди; повсихали
Сади зелені, погнили
Біленькі хати…» Часи настали
Такі, як двісті літ тому назад були:
«Людей у ярма запрягли
Пани лукаві», що і нині
За мирські вигоди чи гроші
«Жидам, братам своїм хорошим
Останні продають штани…» Як свині
Рвуться нахабно до корита -
Бюджетного - вся їхня свита,
Аби країну грабувати. Ні совісті
У тих панів, ні сорому, ні честі!
Державу свою продають за безцінь –
За іноземні папірці… Сумний кінець в цій повісті.
25.03.2016р.
Фото з Інтернету
Дякую за розуміння і співчуття. Жаль лише втрачених поколінь українців, винищених репресіями і голодоморами, адже хтозна, як би могла розвиватися історія України з ними.
