Чомусь сьогодні згадалися студентські роки. Які б не були ми, студенти, зайняті, все ж знаходили час на відвідування різного роду культурних заходів. Найбільше захоплення у нас викликали театральні вистави в українському театрі імені Марка Кропивницького. Як відомо цей театр виник у 1938 році у місті Олександрія. А в 1939 році, після створення Кіровоградської області, в Кіровограді народилися нові мистецькі колективи: Кіровоградський російський обласний драматичний театр імені С.Кірова, який пізніше був переведений до міста Жданова, тепер Маріуполя. А ще Кіровоградська обласна філармонія, Кіровоградський театр ляльок. В роки минулої війни всі вони були евакуйовані, а після війни з евакуації театр імені М.Кропивницького було переведено до Кіровограда. Якось в час канікул я з задоволенням розповідала мамі і бабусі про теаральні вистави, які мені вдалося відвідать...Яким же було моє здивування, коли мені бабуся повідала одну цікаву історію, пов"язану з виставами у якомусь із театрів. Щоправда бабуся не знала в якому це місті сталося, але запевняла що про це знали багато старожилів. Так от у одному з міст ще до революції жив один багатій - дивак. Так склалося, що родини в нього не було. Дружина померла, а дітей Бог не дав. Так от, цей добродій, відчувши наближення революційної грози, вирішив пожити в своє задоволення. Пив, гуляв, чудив, транжирив своє багатство. Одного разу він закупив усі квитки у драматичний театр. Сидів сам один у залі, дивився виставу, в той час, як інші любителі драми, поважні і багаті, не могли дістати квитки... Іншого разу цей же добродій закупив усіх візників, що розвозили панів після вистави. З кожним їздовим він домовився, хто і куди поїде, а щоб любителі театру не змогли їх перекупити, на сидіння кожної карети він поклав якусь свою річ: ціпок, монокль, бінокль, рукавички, тощо і табличку з написом: "Зайнято." Після закінчення вистави він з потаємного місця спостерігав, як ринувшись на вулицю, багатії підходили то до однієї, то до іншої карети, і не могли знайти вільної. А потім, ніби за магічним сигналом, карети поїхали, а вельможні пани вели своїх дам пішим ходом. На нього ж самого за рогом чекала найбідніша карета, і він спокійно поїхав додому. Коли ж у диво-добродія скінчилися всі гроші,(все багатство було пущено "за вітром"), він вирішив нанести візити до всіх приятелів-багачів. Знаючи про його тодішні достатки, ті дозволяли чоловіку погостювати 3 - 5 днів, а потім, пославшись на свою зайнятість,спроваджували з дому, даючи йому 10, 20, а то й 50 рублів. Та приятель відмовлявся від таких подачок, говорячи, що він не злидень, і ті змушені були ссудити йому сотню-другу, бо ж не дати зовсім нічого їм не дозволяв тодішній етикет. На жаль бабуся не знала, чим же закінчився цей вояж добродія...
Дякую,Катюшо!Та й нині є ще серед нас диваки,але проявляються вже по іншому...У нашому місті є один дивак,який самотужки збирає непотріб і переносить у баки для мусору...Та й серед волонтерів теж є диваки,та ми й самі іноді робимо дивакуваті поступки...