Коли секунди збожеволіють в хвилинах,
Віддаючись востаннє, бо вже час,
Постав мою клепсидру попід Сонце,
Нехай зігріються краплинки іще раз.
Благаю. Як останняя зірветься,
Перепочинь і ти, як та мала,
Бо скільки б не крутилися планети,
Навколо Сонця вічная імла.
Послухай. Поки в славі днини,
Мене ти сильно не кохай,
Крокую я, відтоді і до нині,
Туди, де щастям марить небокрай.
Як перейду, від цього і до того,
Нікому не кажи, та поховай,
У місці де не топтані стежини,
Скажи мені лишень:«Бувай!».
Забудь те місце, це примхлива воля,
Я так хочу, моєї тризни ліс,
Сховав навіки місце, де за мене,
Ти пролила, бодай би пару сліз.
