Просила мати, кричала мати:
- Посидь зі мною, маю казати.
Маю казати останнє слово...
Не чула до́чка отого болю.
В до́чки робота, клопоти вічні.
Не чула дочка, закрилися вічки.
Не відчувала, не розуміла,
Мамину смерть не знеболи́ла.
Тепер лиш збагнула,
Маму не повернула.
Кається, мучиться тими боля́ми,
Що не почула слів свої мами.
Скрипка плаче, тихо ридає,
Мама ще й досі дочку втішає,
Дочку втішає, вже з того світу:
- Не рви ти душу свою привітну.
Мені тут вже ніщо не болить,
Маю час, тебе почекаю.
Коли тобі, як мені заболить,
Скажеш все, що чути маю.
2016р.
