Він дивиться на себе в дзеркало щоранку.
Щоранку, в церкві, набожно, замолює гріхи.
Йде на роботу, ніби одягнувши вишиванку.
Зразковий муж; ніколи цей не спалює мости.
Знавець фольклору, старожитностей прихильник,
Пускав сльозу, як говорив про Голодомор.
Відроджував традиції і гетьманські світлиці.
Та з часом, якось і забув про свій народ.
В тих помислах, про дух та націю, високих,
Що понад хмарами, витали там, над обрієм земним,
Вже сам собі почав здаватись простим Месією…
О Господи! Прости йому! За все - прости!
Слова його улесливо облудні,
В оману вводять чергового слухача.
Будує мовою силки - конструкцію премудру,
Де попадеться, проста, говіючи, душа.
О щастя! Лицар непідкупний! Наш месія!
І час його пророцтва вже настав…Гай, гай!
Якби ж хто знав, яку він комбінацію підступну,
Який пасьянс, з людей, розкладувати, починав.
Своєму візаві, кого привів до влади,
Державу плюндрувати, на поталу здав.
А любих друзів, посадив за грати,
Ходи свої, так наперед, прорахував:
На друзів − супротивників направив,
Уклав таємний пакт: нехай взаємно знищуються всі!
Тим вчинком Молотова й Рібентропа,
Мов Моріс Тайлеран – так, всіх трьох,
За наслідками вчинку - і перевершив, і обставив,
Що Макіавеллі, у тому випадку,
Якби якимось дивом був живий,
Ним присоромлений, ковтаючи краватку,
В безмежних заздрощах, блідий як мрець,
На віки - вічні, утратив мови дар,
Сховавшись у куток, приречено мовчав.
І почалося те, що мало неминуче розпочатись,
Коли світогляди зіткнуться, коли пітьма із світлом піде в бій.
В тій сутичці кривавій уже нікому не сховатись.
Вина за це на тобі – прокуратор підлих дій!
І ось, умивши руки, мов Пілат кривавий,
В побожній пристрасті, до неба спрямувавши зір,
Чекав, як миротворець, весь в білому (при наймі, у своїй уяві),
Коли пернач і скіпетр, і держава, до рук його, «які не крали», упадуть.
На марне тішився, цим планам не бувати;
Надію, як інтригу, даремно він плекав.
Досвідчений банкір…, а мав би знати,
Конфуція, він точно - не читав:
«Коли бажаєш помсти слід копати могили дві».
Так класик пару тисяч літ і ще п’ятьсот тому, казав.
А ви, мої брати, що зветесь УКРАЇНЦІ,
Народе мій, прокинься та не спи!
Задушать нас, окремо, по одинці,
Державу рвуть голодні, люті пси.
Не дайте задурити вас словами.
Що єдності нема і не потрібна вже вона.
Простий народе, в праці величавий,
Держава – це є ти і Батьківщина є одна!
__________________
* Кожному своє, лат., положення римського права
26.02.2012.
ID:
826892
ТИП: Поезія
СТИЛЬОВІ ЖАНРИ: Ліричний
ВИД ТВОРУ: Вірш
ТЕМАТИКА: Філософська лірика
дата надходження: 26.02.2019 11:37:25
© дата внесення змiн: 21.03.2023 11:02:30
автор: І. Оболонський
Вкажіть причину вашої скарги
|
