Я знову ночі на вірші для тебе трачу...
Чи я колись за все тобі віддячу?
За кожний шрам, і сиву волосину,
За кожну думку, що я викохую її як дитину?
Того болю тобі не відчути.
Мене ніхто не може почути!
Вони не розуміють як можна,
Коли кожна секунда твоя тривожна.
Я цілую інших, щоб тебе забути.
І намагаюся усі слова твої вернути.
Я обнімаю і сміюся мило,
Та тільки, надто, вже помітно, що те не щиро.
Якби я знала, що я тобі потрібна
Я була б і на Еверест зійти з тобою згідна.
Я ж душу готова продати,
Щоб на твої шиї сліди залишати.
Джомолунгма - нам не край!
Нам би небо, а там - рай.
Мені б очей твоїх зелений світ,
Й моїх ночей сльозливих плід.
Мені б тонути в обіймах твоїх
Мені б не чіпляти почуттів нічиїх
Мені б по щоці твої, рукою холодною пройтись
І не кричати ніколи "Схаменись..."
Я ніколи не називаю імен.
А дійсно, є різниця: чи Ігор чи Семен?
Не в імені ми душу топимо,
А в тих людях, за яких молимо.
