От враз би вмерти від нудьги
Чи то випити отруту
Аби не чути суєти
І чисто вмерти без остатку
Аби ні праху й ні останків
Не було вже на цій землі
От тільки є одна кохана
Що то є втіха для душі
та ті думки неначе яд
Отруюють все глибше душу
І ліків начебто немає вже
бо існування це пусте
Бо в прах ми знову обернемось
І лиш залишимо по собі шрам
На нашій багатостраждальній землі
Якби ж от враз загинуло все людство
В умах моїх і ваших
І щоб залишилась Земля
Серед безмежжя зір й тепла.
