Зима вночі завжди стає більш суворішою, ніж зранку або вдень. Ніч - це час , коли всі зорі наставляють свої вуха і слухають молитви знедолених, розчарованих, зневірених людей. Саме в цей момент чомусь хочеться сподіватися в те, що хтось зверху тебе почує,вислухає, дасть пораду...Чомусь хочеться відкриватись цим давно мертвим зорям, світло яких доходить аж по сей день. Чомусь хочеться промовляти тихо-тихо до місяця свої секрети...
Вона ніколи не дозволяла собі бути слабкою. Завжди , коли плечі легенько опускались, нагадувала собі: " Не в цьому житті, не смій". Вдивлялась в перехожих через вікно, на ліхтарі, які випромінюють радість, незалежно від погоди, настрою, проблем. Вони просто світяться і де-не-де перешіптуючись з такими , як самі.
Вона хотіла вірити, що те, що все що зараз відбувається в її житті - це лише тимчасово. Що це нормально, що це ніщо інше , як чергове випробовування долі і його потрібно пройти з високо піднятою головою...Не розуміла, чому тримає цю каву в руках і чому стоїть, чому живе, чому дихає, чому вона все ще рухається...Ритм серцебиття поволі ставав тихішим, спокійнішим, зажатішим. Сковані рухи не давали почуттям безнадійності вилізти назовні.
Була , немов генерал, добре контролюючий своє тіло, але лиш дійшовши до ліжка, сльози , немов визволені люди з кріпатцтва , стікали вільно по щоках.
Є сльози , на які неможливо дивитися . Вони беземоційні, награно істеричні , на присмак гидотні, звідкись викопані, бо ледве-ледве виступають з краєчків очей.
Є сльози, які перехоплюють дух . Гіркі, сповнені величезного удару , вистражденні, змучені, обурені через неспрведливість життя, через байдужість долі. Такі сльози щирі та кричущі . Які бурхливо виливаються з очей і також раптово зупиняються.
А є сльози...мовчазні, тихі, боязкі, невинні , тремтячі сльози. Їх найважче тримати у собі, бо за цими сльозьми ховається щось до болю колюче, те що ріже зсередини і спричиняє крововилив у самій душі, те , що змушує серце битись рідше, а зжимати комок все дужче. Ці сльози викликають несамовиту нудоту, яка супроводжує тебе кожну секунду...такі сльози вдаряють у мозок, через що той просто б'ється в конвульсіях.
Це сльози найстрашніші і водночас найсильніші, бо вони терплячі...
Долинає гучна музика з квартири сусідів. Хотіла б також розважитись просто з купою людей, посміятись без ніяких внутрішніх бар'єрів, побути такою як всі нормальні люди..але вже не буде такою. Не бачить сенсу у спілкуванні зіпсованих людей, з якими і поговорити немає про що..Спогади заполонили її повністю, груди здригаються від легкого повіювання холоду з ущелинки віконця. Морозець і торкнувся її душі, така худенька, така..маленька , така слабка зараз.
" Ненавиджу...ненавиджу за те, що ти зі мною зробила, - такі думки вибивались відважно з її уст. Ці думки давно сидять в бійцівський рукавичках і намагаються виграти кожен ринг, аби бути вимовленими. Не розуміли, чому ця вперта дівчина просто не викричить їх у тишу. Тиша одазу поглине це в себе і нікому не розкаже про ті муки, які зараз її катують., - ..я до щему у грудях ненавиджу тебе, всім серцем ненавиджу , що через тебе мушу ставати такою....черствою.." Дівчина сідає на підвіконня і дивиться на самотній місяць.
"..такою холодною до інших, але водночас ...такою наївною, нетерплячою, недовірливою, але до біса щирою в глибині душі ! Ненавиджу тебе, бо я страждаю через тебе! Бо я мушу боротись кожного дня за своє життя, триматись за поручень власної ж підтримки, що так по-дитячому вдиляюсь в перехожих намагаючись відшукати когось, хто б просто мене замінив тебе, хто б дав мені ту любов, ту ніжність на яку я заслуговую і яку я так і не отримала від тебе! " , - тихі, невпевненні сльози ллються водограєм додолу. Вона не боїться визнати, що її рани зараз кровоточать, не боїться...бо хіба сильні можуть боятись?
"Я зневажаю тебе , ти- просто створіння , яке існує. Ти просто жінка, яка блукає життям, яка нічого не принесла хорошого , яка викинула зі словами " сама справишся", " я тобі нічого не повинна" . Ти для мене просто об'єкт , просто ніхто, і мені просто хочеться одного разу прокинутись і невідчувати цього ганебного стану, цієї нудоти..., - дівчина обійняла свої ніжки, схилилась тендітними плечима на них і дивлась в нікуди. Просто дивилась, просто мовчала. Думки хочуть вискочити, пролізти з вологих від сліз губ, але...не можуть. Тримається.
" Не розумію, чому саме я , чому саме мене терзає оце відчуття самотності та непотрібності. Чому ти не сказала мені, що на мене таке чекає? Чому не підготувала мене до такого стану в якому я зараз? Чому сміливо не призналась , раніше не сказала в очі " Ти мені не потрібна", чому щоночі я повинна була тримати на собі твій зневажливий погляд, твоє байдуже відношення і чути це бридке , сухе "Привіт", вважаючи, що певно так потрібно... Чому ? Чому я зараз маю стояти посеред купи людей, триматися на двох ногах і думати " як це б вижити...". чому ти не попередила , що навіть материнська любов не вічна..?!!!! - стриманні сльози , не соромлячись єднаються з тишею та одкровенністю її намірів вислухати. Тіло скуйовжилось в клубок , наче поряд десь небезпека, але направді це потребність заспокоїти ж саму себе..
" ...усе своє життя ні краплі ніжності, ні краплі турботи , любові, ні каплі...Так, досить! - брови похмуро створили образ незадоволення і контролю над собою, - мені просто треба вистояти.. - сказала нарешті вона вголос, ледь чутно, - ...просто жити , просто триматися, просто посміхатись, прийняти той факт, що ні її , ні його не було в твоєму житті і все..".
Тиша трохи сумно зітхнула, огорнула дівчину теплими обіймами , витерла пекучі сльози..
Пролунали її думки на волю : " Терпіння завжди винагороджується. Ти терпи. Одного разу хтось - таки зробить тебе щасливою..." , - пальцем провела по вікну , щось малюючи , - ...думала, що робиш мене слабкою? Ні. Ти робиш мене неперможною, і останній твій чужий мені погляд і останні твої необгрунтовані слова " ти жорстока, ти..безсердечна.." , лише підтверджують, що я здатна любити набагто сильніше, ніж ти собі можеш уявити..але не тебе, да пробачить мене Бог", - опустила голову легенько наколінця.
Відвертість , яку дозволила собі , бальзамом пролилось по горючій лавині ран. Як довго вона цього собі не дозволяла, як довго тікала від цього і от відкрилась. Таких терапій має бути багато, бо навіть ззовні сильна людина, ламається одразу, як тільки її застає ворог з минулого. Дівчина знала , що думки будуть змінюватись, що згодом вона навіть згадуватиме з полегшенням, але зараз...
Голова бідкаючись, намагалась стримати цей невгамовний стукіт крові. Махнатий сніг набирав обертів і через лічені хвилини заховав гарні іномарки своїм кожушком, одягнув файні шляпки на ліхтарики, а голі дерева нарядив у білі шалики. Ніч все жила своїм життям, бігаючи під пухнастими сніжинками, розкидала зорі в хаосному порядку і з ніжною зухвалістю вихвалялась візерунками, які вони висвітлювали.
ID:
822687
Рубрика: Проза
дата надходження: 25.01.2019 13:23:56
© дата внесення змiн: 25.01.2019 15:05:54
автор: дівчина з третього поверху
Вкажіть причину вашої скарги
|
